«Я часто сперечаюся зі своїми героями»

Ірина Дмитревич
Фото Ірини Дмитревич
Нещодавно до Херсонської дитячої обласної бібліотеки завітала відома українська письменниця, редактор журналу “Караван історій” Ірен Роздобудько. Вона приїхала презентувати свої нові дитячі книжки, які вийшли в видавництві “Грані-Т”. Пані Ірен приїжджала у Херсон зі своїм чоловіком – астрофізиком та автором пісень, Ігорем Жуком. Ми скористалися нагодою і взяли в письменниці інтерв’ю.
– Як вас зустрів Херсон?
– Херсон для мене – знакове місто. Коли я вчилася в 10 класі, в Херсоні жив хлопчик, в якого я була закохана. Ігор навіть про це не знав.
– Правда, що ви змінили багато професій перш, ніж стати письменницею?
– У моїй трудовій книжці немає де ставити запис. Я не сиділа на місці, якщо мені щось не подобалося. І всім раджу: якщо дискомфорт всередині – робіть щось, шукайте. Інколи можна зробити крок назад, щоб йти вперед. Виходьте до цікавих людей, не бійтесь. Згадую, як поїхала в Київ з маленькою дочкою, в нікуди, на квартиру до знайомих. Спали на підлозі. І нічого, впоралася.
– Ви любите героїв своїх книг?
– Я часто з ними сперечаюсь. Я вважаю, що літературна майстерність полягає в тому, що ти влізаєш в шкіру іншого. Коли ти можеш перевтілитися і навіть сперечатися, так набагато цікавіше.
– Так це ж роздвоєння…
– У мене є улюблений твір Варгаса Льйоси “Тітка Хулія і писака”. У цього писаки була валіза з перуками і костюмами. Коли він писав романи, то переодягався, щоб втілитись в своїх героїв. Їх було так багато, що він сам вже заплутався, хто він є. Тобто це роздвоєння, розтроєння і так далі.
– Як ви ставитесь до ненормативної лексики в творах?
– Негативно. Я – велика прихильниця Хемінгуея та Джека Лондона. Коли вони передавали розмови чоловіків про жінок, лайливих слів не вживали. Для мене це взірець справжніх чоловіків. Я взяла книжку одного свого товариша, де герої говорять по кохання – мат на маті...
– Ірен, ви брали участь у фешн-показі. Захоплюєтесь модою?
– Ви маєте на увазі “Lviv Fashion Week”? Це була дуже цікава для мне подія. У львівської письменниці Галі Вдовиченко виникла ідея, щоб молода дизайнерка зробила одяг для письменників. Якось я брала інтерв’ю у дизайнера Олександра Гапчука. Спитала його: “Чого б вам не зробити одяг для нас? Політики та актори по подіуму з собачками вже ходили...” Він каже: “Ірен, ну про що ви кажете, наші письменниці – старі і товсті”. Я згадала Ларису Денисенко, Галю Вдовиченко, Аню Багряну – всі молоді! Коротше, ми таки зробили цю колекцію, і це було щось неймовірне! Ми стрибали по подіуму, бігали, сміялися, махали руками під музику Скрябіна… Зал нам плескав.
– Що для вас є символом жіночності?
– Ідеал жінки – Шерон Стоун, я бачила її. При всій своїй зірковості вона – дуже проста і природня. Особливо це було помітно на тлі розцяцькованих жінок, що її оточували. В Шерон такий сміх! Вона гигоче настільки відверто – як якась жінка на базарі. Їй байдуже, хто що думає і як на неї дивиться.
– Розкажіть про чоловіка…
– Ігор – з-під Львова. Він з дитинства захоплювався астрономією, і тато зробив йому телескоп. В 15 років він вступив до Львівського університету на фізмат. Був наймолодшим студентом, потім – наймолодшим аспірантом, улюбленим учнем академіка Юхновського, який дуже його сварив, що він покинув науку. Професійно грав у футбол, займався літаками, але це все йшло на тлі бардівської пісні. Ігор написав 400 пісень. Його творчість високо оцінив Булат Окуджава. Зараз Ігор повернувся до науки, працює науковим співробітником в інституті космічних досліджень.
– Ви також презентуєте книгу для дітей, що не бачать...
– Це соціальний проект. 80 бібліотек та шкіл-інтернатів вже отримали таку книгу. Це – серія про життя видатних людей: Моцарта, Паскаля, Білокур, Чапліна… Я б хотіла, щоб діти знали, як Катерині Білокур забороняли малювати, що Чаплін – кумедний чоловічок з дуже складним життям. Коли почала писати цю книжку, зрозуміла, що всі талановиті діти ідуть через страшенний супротив дорослих. Одна з головних думок цієї книжки – вселити в дитину віру в себе. Можна починати з глухого села, де ти малюєш пензликом із коров’ячого хвоста, а потім стаєш всесвітньо відомим художником.