«Принцеса Т.» у Херсоні

Тетяна Крючкова, “Вгору”
Фото з архіва театру
У Херсонському обласному Академічному муздрамтеатрі знову прем’єра. Цього разу – за мотивами п’єси італійського драматурга 18-поч.19століття, уродженця Венеції, Карло Гоцці “Принцеса Турандот”. Він відомий як прихильник так званої комедії дель арто ( комедія масок) і автор трагікомічних казок (ф’яб) для театру, у яких використовували фольклорні елементи сюжету.
Сам Гоцці характеризував цей твір як “театрально-трагічну китайську казку”. Сюжет, на перший погляд, простий: жорстокосердна красуня-принцеса Турандот люто ненавидить чоловіків, які вперто домагаються її руки й серця. Вражені неземною красою, вони жертвують власним життям, так і не розгадавши загадок примхливиці. Відрубані голови женихів прикрашають густий частокіл неподалік палацу. А принцеса продовжує лютувати, і лише зустріч із принцем-інкогніто Калафом примушує холодне серце здригнутися від незнаного досі почуття. І кохання, врешті-решт перемагає.
Постановку у рамках спіль-ного проекту здійснила режисер Національного центру театрального мистецтва ім.Л.Курбаса Ганна Самініна-Александрович. Перед нею стояло нелегке завдання, адже найвідоміші вистави за цією п’єсою належать самому Євгену Вахтангову( 1922 рік) і Рубену Симонову (1971). Херсонська “Турандот” – інша, але від цього не менш захоплююча. Несподівано, але дуже органічно прозвучала чудова пісня на слова Олександра Олеся “Чари ночі”( “Сміються, плачуть солов’ї…”) і музика з незавершеної опери Джакомо Пуччіні “Турандот”, ностальгічне танго. Режисер передала “двовимірність” того, що відбувається на сцені, переносячи дію у сучасність, адже людські почуття – це те, над чим дійсно не владний час.
Вдалим виявився і підбір акторів. Талановита молода актриса Олена Боруцька чудово розкрила образ примхливої принцеси, витонченість її складної натури, змогла передати усю гаму почуттів: від ненависті до пристрасного кохання, від злості до доброти й безпосередності. Її гра вражає і тримає глядача у напрузі до кінця вистави. Справжній принц Калаф – Сергій Михайловський – гарний, шляхетний, мужній, здатний загинути заради кохання до Турандот. Актриса Ірина Костюк дуже переконлива у ролі суперниці принцеси, Адельми, що усіма засобами бореться за своє кохання до принца. Цікавий образ створив Віктор Овсієнко, його Барах, колишній вихователь Калафа, – живописний і цікавий характер, що одразу ж привертає увагу. Євген Гамаюнов уже вкотре підтвердив свій комедійний талант у ролі начальника пажів Брігелло, прикрасивши його образ власними акторськими знахідками, і зробивши “своїм”.
Слід відзначити й роботу молодої художниці Вікторії Усаченко, яка змогла передати і казково-китайський колорит п’єси, і сучасні тенденції. Яскраві вишукані костюми персонажів свідчать про гарний художній смак Вікторії й її уміння відчути епоху.
Можливо, не зовсім вдалою була деяка “затягнутість” дії на початку вистави, але в цілому вона вдалася, і варто привітати кулішівців із новим талановитим творінням. Колись неперевершений Євген Вахтангов сказав: “Нема свята – нема спектаклю”. Цього разу свято, безперечно, відбулося. Яскраве, вражаюче, а ще таке, що примушує задуматися над сенсом і швидкоплинністю людського життя.

На фото: Сцена з вистави “Принцеса Турандот”.