Тут були люди... Колись

Наше радянське минуле люди, які пам’ятають ті часи, згадують по-різному. Хто з обуренням – на радянську владу, на напівпорожні полиці магазинів, на черги біля тих самих магазинів тощо. Хто з піднесенням – мовляв, життя було зовсім інше, люди були добріші, рідне місто було гарніше, була упевненість у щасливому майбутньому. Так, 30 років тому, у липні 1978 року, в так званий «період застою» газета «Наддніпрянська правда» опубліковала замітку: «Третій підземний перехід відкрито цими днями в Херсоні – на площі імені 50-річчя СРСР. Він споруджений на кошти Херсонського бавовняного комбінату. Після змін з центральної прохідної підприємства щодоби виливається більш як 15-тисячний потік текстильників. Добра половина їх прямує через майдан до 18 гуртожитків комбінату, до свого профілакторію, Палацу культури. У зв’язку з цим давно назріла потреба збудувати тут підземний перехід».

Багато хто із сучасних херсонців пам’ятає, як кожного дня після 17-ї го-дини площу імені 50-річчя СРСР заповнювали люди. Вони поспішали з роботи, твердо знаючи, що завтра буде не гірше ніж сьогодні – буде гарантована гідна зарплатня, житло – нехай у гуртожитку, але з надією на отримання у відносно недалекому майбутньому свого житла. Якщо завтра вихідний, трудівники мали можливість відвідати в Палаці культури текстильників концерт. А якщо спричинилася хвороба – підлікуватися в «рідному» профілакторії...

І ось недалеке майбутнє настало. Нині при слові «ХБК» у багатьох колишніх його працівників стискається серце. Адже багато років віддано підприємству, багато хто навіть свою половинку по життю знайшов на комбінаті. Сердце стискається не тільки від туги за проведеними там роками, а й від обурення на тих «чинуш», завдяки яким це слово у багатьох херсонців викликає лише сум. Тому що немає вже ні гуртожитків, ні Палацу культури, ні рушників та тканин «made in ХБК», ані надії на реанімацію цього індустріального колосса. Є лише колишній підземний перехід і чималий мікрорайон із назвою «ХБК».